ДИСКРЕЦІЙНІ ПОВНОВАЖЕННЯ КОНТРОЛЮЮЧИХ ОРГАНІВ (ОГЛЯД СУДОВОЇ ПРАКТИКИ)

ДИСКРЕЦІЙНІ ПОВНОВАЖЕННЯ КОНТРОЛЮЮЧИХ ОРГАНІВ (ОГЛЯД СУДОВОЇ ПРАКТИКИ)

Важливим при розгляді питання щодо дискреційних повноважень контролюючих органів є вивчення судової практики. Так, у Постанові Вінницького апеляційного адміністративного суду від «12» березня 2013 року по справі № 822/278/13-а, говориться про те, що суд не може виходити за межі завдань адміністративного судочинства та не може втручатися в дискреційні повноваження податкового органу, при вирішенні питання щодо проведення заліку переплати по податку на прибуток в рахунок сплати майбутніх зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб. Аналогічної позиці дотримується і Київський апеляційний адміністративний суд, який у своїй Постанові від «01» серпня 2013 року по справі № 826/2622/13-а також говорить про неможливість втручання в дискреційні повноваження податкових органів в питаннях щодо заборони податковому органу вчиняти дії щодо розповсюдження податкової інформації у відносинах з невизначеним колом осіб, якщо такої заборони прямо не встановлено законом.

Більш глибокою за своїм змістом є позиція Чернігівського окружного адміністративного суду, зазначена в Постанові від «26» квітня 2013 року по справі № 825/1095/13-а. Суд вважає, що оскільки висновок про повернення з бюджету сум надмірно сплаченого податку на прибуток підприємств та перерахування коштів здійснюється на підставі розгляду заяви платника податку, про таке повернення, до уповноваженого органу, то це є дискреційним повноваженням відповідного суб'єкта владних повноважень. Зазначається, що згідно змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень» від «11» березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду – тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень. Єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Таким чином, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2012 у справі № 2а-6518/12/2670, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 року.

Кучерявенко М.П., Смичок Є.М.