РЕФОРМУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ПОГЛЯД ЗАЦІКАВЛЕНОГО…

РЕФОРМУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ПОГЛЯД ЗАЦІКАВЛЕНОГО…

Проект Закону України «Про вищу освіту» № 1187-2 пропонує відповідно до преамбули встановити основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти. За основне завдання поставлено створити та забезпечити автономію вищих навчальних закладів.   Як і в будь-якому творчому продукті він містить як позитивні моменти (які, на наш погляд, переважають), так і положення, які потребують корегування.

Декілька принципових позитивних аспектів: 

1. Поєднання та налагодження  взаємодії між освітою та ринком праці у країні.  Тристоронні відносини між роботодавцями (представниками бізнесу, державою, місцевим самоврядуванням), вищими навчальними закладами та молодими спеціалістами (студентами, випускниками) на засадах соціального партнерства, координації та узгодженості дій. В проекті логічно акцентується увага на необхідності визначення збалансованої структури та обсягу підготовки фахівців з вищою освітою з урахуванням потреб особи, інтересів держави, територіальних громад і роботодавців, залучення роботодавців до навчально-виховного процесу.

2. Запровадження умов активізації навчальних процесів та зв’язків всіх наукових осередків. Створення умов для академічної мобільності як для студентів, так і для викладачів та наукових співробітників,   забезпечення можливості  викладання, навчання чи стажування в іншому вищому навчальному закладі (науковій установі) на території України чи поза її межами. Світовою тенденцією є саме створення єдиного світового освітнього простору шляхом наближення підходів різних країн до організації вищої освіти та визнання документів про освіту іншими країнами світу.  

3. Поєднання еволюційності та революційності в оцінці освітньо-кваліфікаційних рівнів. Вихід на єдині рівні оцінювання освітньої діяльності та її результатів в європейському просторі передбачає вирішування дуже складного питання: з одного боку, не зруйнувати всі позитивні результати, що набула національна освітня система, та, з іншого боку, надати їй європейської якості як за змістом, так і за формою. Зміст перевірить замовник або роботодавець. За формою ж, на наш погляд, досягнуто оптимальної рівноваги через  перехід до наступних освітньо-кваліфікаційних рівнів: бакалавр — магістр – доктор філософії (PhD) – доктор наук. Тобто у вищій школі фактично запропоновано запровадити чотири взаємопов'язані наскрізні цикли підготовки фахівців (до переважної більшості яких ми вже звикли – бакалавр, магістр), але при цьому збережено освітньо-науковий рівень доктора наук як національну особливість. Позитивно, що в цій структурі ми свідомо уникаємо таких поять, як базова та повна вища освіта, оскільки бакалаврат слід розглядати не лише, як підготовчий щабель для здобуття ступеня магістра, а й як вагомий інструмент, що сприяє зайнятості на ринку праці в сучасних умовах.  

4. Академічні свободи як принцип автономії університету. Вважаємо, що лише таким шляхом можна підвищити якість та  конкурентоспроможність вітчизняних освітніх послуг на європейському ринку. Автономія виступає одним із основоположних принципів діяльності європейських університетів, що закріплено Великою Хартією Університетів – документом, який підписали 18 вересня 1988 року в Болоньї ректори європейських університетів,орієнтуючись на перспективу розширення співробітництва в освітній сфері в усьому світі за збалансованими стандартами. Через цей принцип організовується свідома самостійність суб’єктів навчального процесу в максимально припустимих межах, прояв паритетності у стосунках викладачів і студентів, максимально демократична процедура навчання, право студента вибирати навчальні курси поза певним обсягом обов’язкових. Автономія передбачає і певні межі корегування діяльності  викладача, кафедри  формувати зміст навчальної дисципліни, вибирати керівників факультету, тощо.     

Водночас не прикрашає даний проект і низка суперечливих положень:

1. Узгодження норм цього акту з нормами чинного законодавства України. Фаховість того чи іншого законодавчого акту обумовлюється не лише внутрішньою виваженістю нормативних приписів, досконалістю його окремих статей. Принципово важливим, на наш погляд, є те, щоб такий акт було написано на «одній мові» як протягом всього його тексту, так і в порівнянні з іншими актами законодавства України. На жаль, цього немає: а) навряд чи слушним є використання певних гасел (людський капітал, інші військові формування, використання в якості синонімів «визначення» та «формування» державної політики в сфері вищої освіти  і т.д.), стосовно яких складно запропонувати той чи інший засіб реалізації; б) втручання норм цього закону в інше законодавство (робочий час, працевлаштування, надання пільг у сплаті податків і т.д.); в) регулювання відносин, які не стосуються вищої освіти (ст. 46 регулює зовнішнє незалежне оцінювання, але це не є предметом регулювання відносин щодо вищої освіти, це ще набуття середньої освіти, тощо); г) використання відкритих переліків (ст. 56 «Основні посади наукових, науково-педагогічних …» — якщо є основні, то де містяться неосновні).

2. Суперечлива характеристика суб’єктів відносин в сфері вищої освіти: а) багато проблем існує із закріпленням правового статусу Національного агентства з якості вищої освіти. З одного боку, це саморегулятивна організація, члени якої працюють на громадських засадах, з іншого боку  виконує певні владні повноваження, які делеговані державою (більш слушно наділити його консультативно-дорадчими функціями та визнати особою, що бере участь у процесі управління освітою). Більш того, незрозумілий зв’язок Національного агентства  з його галузевими радами; б) навряд чи прикрашає акт посилання на суб’єктів, визначення яких не міститься в чинному законодавстві (в ст. 27 йдеться про приватні установи, які працюють на засадах самоокупності та неприбутковості): по-перше, незрозуміло, що таке приватні установи, по-друге, яким чином це узгоджується з самоокупністю та неприбутковістю; в) участь представників організацій роботодавців та студентів в роботі вченої ради не викликає принципових заперечень, але чи враховуються їх голоси при прийнятті рішень Вченої ради; г) використання в ст. 71 такого суб’єкту як «установи банку». У чинному законодавстві «банківська установа України» використовується для позначення банків України та їх філій. Під установою банку розуміється зареєстрований відокремлений підрозділ банку, який не має статусу юридичної особи, включаючи іноземну філію.

3. Фінансово-правові аспекти проекту. На наш погляд, одні з найпринциповіших. Автономія та самостійність вищих навчальних закладів може бути чудовим яскравим гаслом без грошей. Я переконаний, що вони гаслами і залишаться, бо перехідні положення не передбачають внесення змін до Бюджетного кодексу України, Податкового кодексу України, актами спеціального законодавства, які безпосередньо і регулюють фінансову можливість автономії. Якби я не бажав цього, я б підіймав руку за все, що завгодно в цьому проекті, але ні в якому разі не стосовно змін до фінансових законодавчих актів. На жаль, так в проекті і запропоновано. Ніякої автономії та самостійності закладів не буде, якщо ми не змінимо (разом з прийняттям цього акту) відповідні бюджетні та податкові норми. Декілька прикладів: а) право національного вищого навчального закладу на 10 відсотків коштів Державного бюджету, що виділяються на його утримання (ст. 29-30), але що розуміється під утриманням – незрозуміло; б) розпорядження власними надходженнями …, відкриття поточних та депозитних рахунків в банках (ст. 32) – принципово суперечить Бюджетному кодексу України; в) розпорядження коштами та іншим майном, які перебувають на балансі та банківських рахунках студентського самоврядування  (ст. 41) – потребує поряд з відповідною реєстрацією органу студентського самоврядування змін до Бюджетного кодексу України.

На поверховий погляд – 4-3 на користь проекту. Але це дійсно поверховий погляд. В контексті цього, хотілося б все ж таки, щоб цей акт набув не вигляду примарної мрії, а обґрунтованого (у першу чергу фінансового) бажання вивести вищу школу України на рівень європейських вимог та потреб, тим більш, що у нашого народу є всі підстави для цього. Україна єдина!

Кучерявенко М.П.