«Бідні бо дурні», або навіщо нам податкове право

purse

Або ще простіше:  держава – це інструмент системного захисту чи інструмент системного нападу? Виходячи з того, що податкові відносини узагальнено передбачають протистояння двох учасників – держави та платника, спробуємо з’ясувати співвідношення їхніх цілей. На перший погляд, мета держави – зібрати якомога більше грошей від сплати податків, тоді як мета платника – сплатити щонайменше. Але чи так це насправді?  Для чого держава взагалі та навіщо вона нам потрібна? Навряд чи на сьогодні існують підстави ігнорувати висновки класиків стосовно того, що метою об’єднання людей в державу був захист власності та життя. Найчастіше саме в такій послідовності, адже дуже часто мета захисту власності навіть переважала.

Джон Лок, досліджуючи  витоки та природу державності, акцентував саме на відносинах власності: «…Кожна людина  має власність у своїй власній особі. На це ніхто, крім неї немає права… І коли вона вилучає щось із загального стану, …то завдяки власній праці прилучає до неї щось таке, що виключає її із загальної власності всіх інших людей»[1]. Саме через власність людини й формувались підстави оцінки її як особистості, формувався фундаментальний ціннісний критерій.

Надбання, які приносила власність, працьовитість людей створила об’єктивні передумови територіального розмежування виникнення та закріплення певних меж, кордонів,  в рамках яких закріплювались відповідні правила, режими поведінки, умови існування та захисту власності. Це призвело до відмежування територій в кордонах держави. Остання якраз і мала забезпечувати захист власників, які об’єднались в таке угрупування. При цьому йшлося про поєднання мети захисту як для збереження самої держави, так і для збереження власності та життя її громадян.

Але реалізація таких завдань неможлива без грошового забезпечення, без наявності коштів, основним джерелом формування яких якраз і є податки, за рахунок яких держава стає спроможною реалізувати захист життя та власності. Важливо при цьому пам’ятати, що й держава і її представники повинні використовувати ці кошти саме на ті цілі, на які вони зібрані.

І ось ми прийшли до відповіді на питання про співвідношення інтересів держави та платника. Податок  – це не просто безапеляційна сплата коштів платника державі на будь-що, які держава і її посадові особи можуть використовувати спираючись лише на власний розсуд та інтерес. Податок – це передача коштів платника державі з певною чітко визначеною умовою – забезпечення спільних інтересів платників (медицина, освіта, управління, правопорядок тощо).
В той самий час, навряд чи можна безапеляційно стверджувати, що платники зацікавлені лише в мінімізації податків. Не треба забувати, що платник одночасно стає і споживачем державних послуг, які фінансуються за рахунок податків. Саме тому бажання громадян щодо якісної медицини, світла на вулицях, дотримання правопорядку, якісних шляхів не може бути гарантовано, якщо платники займатимуться виключно мінімізацією сплати податків та зборів. Цього не можна не розуміти.

Водночас обізнаність громадян про податки критично низька. Близько 50% громадян вважають усі або принаймні частину державних послуг безкоштовними, понад 20% вважають, що «податки – це грабунок», а на всі 5 базових питань щодо податків правильно не відповів жоден з 2000 респондентів опитування, яке у вересні 2020 року провів Київський міжнародний інститут соціології на замовлення проєкту “Ціна держави”[2].

Така ситуація породжує і розвиває патерналізм, популізм і явно не сприяє поширенню серед громадян відчуття держави як «спільної справи», відповідальності та бажання брати участі в суспільному житті. Тому бодай базова податкова освіта для всіх є необхідною, якщо ми хочемо побудувати розвинене суспільство.

Натомість зараз ми, здається, йдемо зворотним шляхом і не тільки не поширюємо ці знання серед громадян, а й забираємо їх у тих, хто мав би ними володіти в першу чергу – фахових юристів.

В результаті на сьогодні переважна більшість юридичних ВНЗ вже виключили податкове право з переліку обов’язкових дисциплін для підготовки фахових юристів. Доходить до того, що бодай мінімальними знаннями з податкового права в адміністративних судах, які слухають податкові спори, не володіють секретарі судового засідання і помічники суддів. Останні, до речі, є першим кадровим резервом для суддівського корпусу; ще трішки – і матимемо суддів, які мають ухвалювати рішення в податкових справах, але взагалі не знатимуть про що вони, бо «нас цьому не вчили». І це – не вигадка, а реальна перспектива.

До початку 90-х років XX сторіччя податкового права не було як окремої дисципліни в системі юридичної освіти. Це й зрозуміло – тоталітарній соціалістичній державі відповідальні власники й платники податків не потрібні. Не легше було і юридичним особам – держава вилучала  у підприємств фактично все, залишаючи їм мінімальну можливість відновлення виробництва та формування декількох фондів. Звісно, місця для податкового права в таких умовах не було. З часів набуття Україною незалежності пройшло 30 років, але ми знову повертаємося до дискусії чи потрібне нам податкове право як навчальна дисципліна. Чи не бачимо ми в цьому ознак ностальгії за авторитарним минулим і бажання повернути ті часи? Крім цього, при низькій податковій освіченості ми гарантуємо ще як мінімум дві речі: а) несвоєчасну сплату податків громадянами; б) свавілля податкових органів і порушення податкових прав громадян.

Зрозуміло, що викладання інших класичних дисциплін, таких як кримінального права чи кримінального процесу ніхто не ставить під сумнів. Водночас навіть серед фахових юристів далеко не всі стикаються зі сферою кримінального права, а про решту громадян і говорити годі. Але кожен громадянин обов’язково, і скоріше  рано ніж пізно стає платником податків. При цьому податкове право ми вирішили не викладати не тільки всім громадянам, а й навіть фаховим юристам. І нарешті, не може збігатись зі знищенням дисципліни податкового права і намагання реалізувати євроатлантичний геополітичний вектор України, закріплений в Конституції України. Юридичні дисципліни в європейських вишах обов’язково викладають або в чистому вигляді, або в межах комплексних дисциплін, шляхом об’єднання галузей знань (найчастіше економіко-правових).

Загальний висновок зводиться до того, що без наявності системних знань, обізнаності щодо податків у нас ніколи не буде: а) демократичної, орієнтованої на людину держави; б) фахового юриста та наявності збалансованої системи знань, компетентностей та навичок, якими він має володіти; в) збалансованої системи судів та успішної судової реформи, яка буде гарантувати об’єктивне вирішення спорів між державою та платниками.

 

[1] Лок Джон. Два трактати про правління /пер. з англ. Павло Содомора. – К.: Наш Формат, 2020. С.172.

[2] https://cost.ua/obiznanistukrayintsivpropodatkijbyudzhet/